Електронний договір — поширена практика в бізнесі, до якої вдаються дедалі частіше. Та чи можна вважати електронні договори рівноцінними паперовим? Чи справді вони мають юридичну силу? І як підписувати, зберігати й пред’являти такі документи? Відповіді — у публікації.
У чому особливість електронного правочину
Термін «електронна торгівля» містить поняття «електронний правочин», який вчиняють «із використанням інформаційно-телекомунікаційних систем» (п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 № 675-VIII; далі — Закон № 675). З’ясуймо, що таке електронний правочин і чи мають юридичну силу електронні документи.
Електронний правочин — це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем (п. 7 ч. 1 ст. 3 Закону № 675).
Правочин — дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ст. 202 Цивільного кодексу України; ЦК).
Закон № 675 до усталеного поняття правочину, наведеного в ЦК, додає кваліфікуючу ознаку електронного правочину, яка власне й робить його електронним — здійсненим із використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Тобто електронний правочин — це звичайний правочин, здійснений в інформаційно-телекомунікаційному просторі, віртуальний правочин.
Та ж сама історія повторюється з електронним договором. Порівняйте:
Електронний договір — домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків та оформлена в електронній формі (п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону № 675).
Договір — домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ст. 652 ЦК).
Отже, єдина особливість електронного договору — те, що він вчиняється в електронній формі. Електронний договір — це такий самий договір, як і письмовий,і має таку ж юридичну силу. До того ж договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, вважають укладеним у письмовій формі (абз. 2 ч. 2. ст. 639 ЦК). Тобто ЦК електронну форму чи то прирівнює, чи то взагалі вважає письмовою формою договору. Принаймні з погляду юридичних наслідків електронний договір законодавство визнає письмовим.
Матеріал за темою:
Які електронні підписи визнає закон
Електронний документ — документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 № 851-IV; далі — Закон № 851). При цьому хоча його створюють, передають і зберігають електронними засобами, електронний документ можна перетворити у візуальну форму. Візуальна форма передбачає відображення даних, які містить документ, електронними засобами або на папері у формі, придатній для того, щоб його зміст приймала людина.
Створення електронного документа завершується накладанням електронного підпису — саме він допомагає ідентифікувати автора електронного документа (ст. 6 Закону № 851).
Електронні підписи бувають різних видів, зокрема й залежно від довіри до ідентифікації підписанта. Відносини, пов’язані з використанням удосконалених і кваліфікованих електронних підписів, регулює Закон України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» від 05.10.2017 № 2155-VIII (далі — Закон № 2155).
Три ступені довіри до ідентифікації:
1. Низький — простий електронний підпис і печатка
2. Середній — удосконалений електронний підпис і печатка
3. Високий — кваліфікований електронний підпис (КЕП) і печатка (ст. 14 Закону № 2155)
Лише КЕП відповідає власноручному підпису (ч. 4 ст. 18 Закону № 2155). Інші види електронних підписів в електронному документообігу суб’єкти електронного документообігу використовують на договірних засадах (ст. 6 Закону № 851).
Тобто законодавець надає учасникам електронного документообігу право самим узгодити використання видів електронних підписів, яких не передбачає Закон № 2155. А ще сторони можуть регулювати відносини щодо підписання й обміну електронними документами відповідно й до законодавства іноземної держави. Такий дозвіл містить частина 2 статті 38 Закону № 2155.
Скажімо, до «простих» електронних підписів з низькою довірою, належать підписи Click-to-Sign. Серед них, наприклад, проставляння «галочок» як спосіб волевиявлення тощо. Основні проблеми: неможливо встановити особу, яка підписала документ, а також забезпечити цілісність документа. Тож такий варіант підписання навряд чи буде без ризиковим. Хіба під час експорту послуг, крім транспортних, але там можна обійтись обміном електронними повідомленнями чи оплатою виставленого рахунка (ст. 6 Закону № 959).
Інший приклад електронного підпису — підпис за допомогою особистого ідентифікаційного номера (коду) — PIN, або електронний підпис з разовим ідентифікатором. За своєю суттю це вид удосконаленого цифрового підпису, щоправда, у Законі № 675 так не називається. Це фактично використання разових повідомлень, як-от паролів, кодів, підтверджень, за допомогою телекомунікаційних засобів. Найчастіше як підтвердження волі підписанта використовуються смс-повідмлення або повідомлення в месенджерах.
Чинність договорів з використанням разового ідентифікатора підтверджувалася в судовій практиці (постанова Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19). Та цей різновид підпису можна використовувати тільки у сфері електронної торгівлі, як її визначає Закон № 675. Проблема використання: оскільки разовий ідентифікатор приходить на т...
